Надбрамна вежа 2021-2022

Наявність надбрамних веж в давньоруських укріпленнях питання не нове. Не викликає сумнівів, що значна частина з фортець мала надворітні башти. На це вказує муроване будівництво – наявність Золотих воріт в Києві, брами до єпископського двору в Переяславі, залишків двох мурованих брам на території чернігівського Дитинця. Утім, завдяки археологічним роботам ХХ ст. були зафіксовані й решки дерев’яних надворітніх веж на таких пам’ятках як Судова Вишня (Ратич), городищі Ревно 1Б (Тимощук), Тустані (Рожко), Любечі, Заріччі, Вітічеві та ін. Усі вищеперераховані споруди у своїй нижній частині мали вигляд чотирикутника розміром в середньому 4х4 м. Серед зображальних джерел слід відмітити металеву платину з Княжої гори, де зображено башту, а також кістяну пластину з Пліснеська із зображенням надворітньої башти та фрагменту стіни. Також надворітні башти фіксуються як археологічно, так і на зображальних джерелах на сусідніх в XII–XIII з Руссю територіях – Польща, Румунія, Словаччина та Чехія, Прусія та ін.

Інше питання про зовнішній вигляд та конструктивні особливості надбрамних башт. Для розв’язання цього питання дослідники ще більше століття тому почали звертати увагу на дзвіниці архаїчних типів XVI–XVII cт на території України.

Загалом, В. Січинський, а за ним й інші дослідники, вважали, що перші дзвіниці походили від оборонних веж, тому успадкували частину конструктивних елементів від останніх, а часто й самі дзвіниці використовувалися в обсерваторних, сигнальних або оборонних цілях (Січинський, Чепелик, Тарас, Народна архітектура українських Карпат).

Надалі дослідники будуть працювати в тому руслі, котре заклав В Січинський. Якщо коротко, то головні тези його досліджень вкладалися в те, що:
– споруди дзвіниць мають більш архаїчну форму, ніж церкви поряд з ними, оскільки не потребувала постійних модернізацій та менш були піддатливі віянням архітектурної моди;
– первісні форми дзвіниць походять від замкових та фортечних веж;
– в деяких церковних та монастирських комплексах дзвіниці, окрім свого прямого призначення – розміщення дзвонів, продовжували як і фортечні вежі нести як дозорну, так і оборонну функцію;
– дзвіниці використовували, як склади для зберігання різного роду речей, від збіжжя до зброї.

Подібних висновків дійшов і білоруський дослідник дерев’яних дзвіниць С. Сергачьов. Він висловив думку, що дзвіниці використовували в «оборонних цілях», а «будівельники ставили їх там, де раніше були великі башти – в найбільш відповідальних місцях оборони» (Сергачев).

Окрім цього, можна з певною долею зауваг використовувати й більш пізні аналогії, так відомі зображення дерев’яних башт середини 17 cт з території Києва, Любеча. В цей час ще оборонні вежі не настільки піддалися впливам вогнепальної зброї й тому зберігали частину архаїчних форм, що видно у порівнянні їх із зображенням деревних веж 15-16 ст сусідніх Центрально-Європейських країн.

Тому, попри те, що до нашого часу не дійшло жодної дерев’яної надбрамної вежі з періоду XI–XIII cт, спираючись на археологічні дані, а також на історико-будівельні ретроспективи, певною мірою можна уявити як все ж таки виглядали ці оборонні конструкції.

Інформаційно-консультаційний супровід проєкту – археолог, кандидат історичних наук Олександр Бондар.