Реконструкція підвіски, амулету Сокира Перуна (перунниця) 2022

Реконструкція підвіски, амулету Сокира Перуна (перунниця).
▪️ Кілька подібних знахідок виявлено на Рівненщині.
▪️ Майстер – художник Ігор Лисиця.
▪️ Матеріал – срібло.
▪️ Вага – 7,4 г.

На перший погляд – це лише маленька сокирка, але вона має дуже глибинну символіку та історію. Такі сокирки носили як підвіски-амулети на шиї або при боці разом з маленькими ручками – подібно до бойових сокир.
Форма цих амулетів і обставини їх знахідок свідчать про те, що вони пов’язані з військовим середовищем. Їх власниками були, переважно, жителі міст, військових фортець і селищ.
Це також були особливі символи для молодих дружинників – воїнів Давньої Русі. Такі сокирки-амулети надавалися їм під час постригу – обряду першого обрізання волосся у дитини. Носилися ними як обереги, а після входу в дружину, як престижний символ належності до воїнського стану.

ПРО СОКИРКИ-АМУЛЕТИ

Сокирки-амулети є досить частими знахідками при розкопках давньоруських городищ, селищ і курганів XI-XII ст на території всієї Русі. [Прищепа, 1992, с. 127].
Проблемі призначення мініатюрних сокирок присвячено декілька наукових досліджень. Вперше, найбільш детально, ця категорія підвісок була розглянута в спеціальній статті В. Даркевича (1961 р.), який зібрав дані про значну серію, а саме – 25 бронзових підвісок-сокирок, виявлених у різних регіонах давньоруської держави та систематизував цей матеріал [Даркевич, 1961, с. 91-102].
Дослідник зазначив, що розміри сокирок, спосіб їх носіння і місце у складі поховального інвентарю, а також пережиткові народні повір’я і звичаї свідчать про те, що вони служили амулетами – предметами, що наділялись надприродними властивостями.

В. Даркевич відмітив таку цікаву особливість – у жодному випадку сокирки не були знайдені в складі комплектів давньоруських підвісокамулетів ХІ-ХІІІ ст. на одній основі з ними. Цей факт, на думку дослідника, можна пояснити особливою значимістю цих предметів, що відрізняється від звичайних рядових оберегів.
Вчений спробував розкрити смисловий зміст, вкладений в ці мініатюрні моделі, шляхом аналізу орнаменту, який зустрічається на більшості екземплярів:
1) зигзагоподібна лінія, що йде вздовж леза сокирки – зиґзаґ із глибокої давнини був символом блискавки;
2) маленькі концентричні кола або кола з точкою в центрі – загальновживані солярні символи (починаючи з бронзового віку);
3) інколи в орнаменті сокирок сонячні знаки і зигзаг-блискавка з’єднані разом таким чином, що кружки розташовані на кутах зиґзаґу.

Таке поєднання могло бути графічним вираженням уявлення про “родинні” зв’язки сонця і блискавки.
Таким чином, на думку В. Даркевича, орнаментація давньоруських сокирок-амулетів вказує на їх імовірний зв’язок з громом та блискавкою, символами яких вони були. Про це ж свідчать пережиткові народні обряди, що пов’язані з сокирами [Даркевич, 1961, с. 96-97].

В. Даркевич також відмітив, що амулети-сокирки мають на собі сліди активного їх використання – леза сокир часто спрацьовані та покриті зазубринами. В ряді випадків зберігаються дерев’яні руків’я, на які сокирки були насаджені [Даркевич, 1961, с. 98].

На основі аналізу етнографічних матеріалів, даних міфології та археології В. Даркевич зробив висновок про те, що підвіски-сокирки зображали зброю слов’янського бога-громовика Перуна і були пов’язані з його вшановуванням. Цей висновок став поширеним і використовувався в багатьох узагальнюючих дослідженнях по давньоруській культурі.
Через три десятиріччя (у 1992 р.) вийшла інша спеціальна публікація, присвячена цій категорії амулетів. Її автор, російський дослідник М. Макаров, навів дані про 62 мініатюрні сокирки, що були знайдені на території колишньої Русі та за її межами [Макаров, 1992, с. 96- 97].

У своєму дослідженні автор приділив найбільшу увагу аналізу «археологічного контексту» знахідок. Такий підхід дав змогу суттєво переглянути висновки В. Даркевича. Нові знахідки, багато із яких походять із датованих культурних шарів чи із закритих комплексів, дозволили суттєво уточнити хронологію і географію поширення цих предметів.
Найбільш чисельну групу з переліку М. Макарова – 39 шт. – складають амулети, що імітують бойові сокири з відтягнутим донизу лезом, напівкруглим вирізом біля основи й видовженим вирізним обухом – тип ІV, за А. Кірпічніковим [Кирпичников, 1966, с. 36, 37, табл. ХІІІ: 4-8, табл.. ХХІ:1, 2, 8-12].

Другу групу за М. Макаровим складають 18 сокирок з широким симетричним лезом, внутрішній край якого оздоблений двома «острожцями» [Макаров, 1992, с. 43-44]. [Підвіска-сокирка з нашого попереднього допису теж сюди входить]. Амулети цієї групи відтворюють форму широколезових сокир, що отримали значне поширення в Скандинавії й Прибалтиці у Х-ХІ ст. На території Давньої Русі знахідки широколезових сокир трапляються досить рідко. Амулетисокирки другої групи датуються початком ХІ – першою половиною ХІІ ст.
М. Макаров відмітив ряд особливостей, пов’язаних із формою, орнаментом та обставинами знаходження підвісок-сокирок:
1. Схожість амулетів першої групи із справжніми бойовими сокирами.
2. Подібність орнаментальних композицій на підвісках-сокирках та на парадних, інкрустованих сріблом, бойових сокирах, а саме: короткі поперечні лінії на шийці мініатюрних сокирок, подвійний бордюр на краях бічних граней, зигзагоподібна лінія з круглими заглибленнями, що йде вздовж краю леза та ін. Циркульний орнамент хоча й не пов’язаний генетично із орнаментом, проте немає достатніх підстав для того, щоб вважати кола символами небесних світил. Адже добре відомо, що циркульний орнамент у ХІ – ХІІІ ст. мав широке застосування і використовувався для оздоблення різноманітних предметів – від бурштинових хрестиків до кістяних гребенів і від скроневих кілець та браслетів до ручок ножів і шил. На думку М. Макарова, кола на сокирках-амулетах мали лише декоративне призначення.
3. Амулети-сокирки зустрічаються практично по всій території Давньої Русі – як на півдні – в Середньому Подніпров’ї, так і на півночі – в Білоозер’ї, як на заході – в Полоцькій землі, так і на сході – на території Володимиро-Суздальської землі. При цьому ареали підвісок обох типів практично співпадають. Найбільша концентрація знахідок простежується в Середньому Подніпров’ї, Приільменьї, у Волго-Окському Межиріччі, тобто в найбільш густонаселених і розвинутих в соціально-економічному відношенні регіонах Русі. Нові знахідки, що публікуються в нашій статті, дозволяють включити в перелік цих регіонів також і Волинську землю. За кордонами Русі ХІ-ХІІ ст. знахідки амулетів-сокирок зустрічаються на території Скандинавії, Прибалтики, Середнього Поволжя, проте не складають там значної групи. Таким чином сокирки були не локальним, а загальноруським різновидом амулета.
4. Більш ніж половина екземплярів пов’язані з містами. З 46 сокирок, виявлених в межах Русі, 23 знайдені в культурному шарі міст, 4 – з порубіжних фортець, 2 – з міських некрополів, 4 – з дружинного могильника, 2 – на звичайних селищах і лише 3 – в рядових сільських курганах. Географія знахідок однозначно свідчить, що сокирки-амулети не були поширеними серед сільського населення. Їх власниками були головним чином жителі міст, військових фортець і селищ дружинників.
5. Підвіски-сокирки не зустрічаються в жіночих похованнях в наборах амулетів. Серед дев’яти задокументованих поховань лише два – жіночі, п’ять належить хлопчикам, одне – підлітку 17-19 р. Одне дитяче поховання та поховання підлітка супроводжувались предметами, пов’язаними з військовим спорядженням. В дитячих і чоловічих похованнях мініатюрні сокирки знаходились біля ніг кістяків – біля стопи, біля коліна або біля тазу справа, там само, де носили справжні бойові сокири. Таким чином, амулети-сокирки, являючи собою чудові зразки прикладного мистецтва, не були прикрасами і не мали постійного місця в костюмі.

Опираючись на перераховані особливості, М. Макаров зробив висновок про зв’язок амулетів-сокирок з військовим середовищем і специфічними для нього віруваннями й обрядами. Дослідник наголосив, що амулети відтворюють не загальний образ сокири, а конкретний тип бойової зброї, і їх знахідки пов’язані переважно з тими давньоруськими пам’ятками, де найбільша ймовірність зустріти сліди професійних воїнів. Відомо, що бойові сокири в Давній Русі були основною зброєю молодших дружинників – “отроків”. В бронзових підвісках-сокирках відповідно можна побачити своєрідні знаки приналежності до військового стану, що надавались синам дружинників при постригах – обрядах, що супроводжували перше обрізання волосся у дитини [Макаров, 1992, с. 51].

Археологічний контекст знахідок, стверджує М. Макаров, не дає підстав уважати, що вони мають будь-яке відношення до вшановування вищих божеств язичницького пантеону. Адже бронзові сокирки-амулети не були відомі на Русі в Х ст., коли язичництво було офіційною державною релігією, а стійка «іконографія» амулету склалась у ХІ ст, коли святилища Перуна були вже зруйновані. Сам тип сокири, відтворюваний амулетами, не давня архаїчна, а нова форма зброї, поширеної лише в ХІ ст. Імовірно, після прийняття християнства дружинники відмовились від вшановування вищих язичницьких богів, проте язичницькі вірування, пов’язані із специфічним укладом життя професійного воїна, набули в ХІ ст. подальшого розвитку, який втілився в особливих типах військових амулетів [Макаров, 1992, с. 51].

Повний текст – Володимир САВИЦЬКИЙ, Володимир СВІНЦИЦЬКИЙ “Давньоруські амулети-сокирки у збірці Волинського краєзнавчого музею”